Почну з найголовнішого: ЗАВЖДИ я дякую Джерелу мого життя, життя всіх живих людей, що дає мудрість, потрібні поради на будь-яку ситуацію. Він розгорнув моє життя на 180 градусів і показав мені, що я можу і чого варта в цьому житті. І взагалі, йде коригування щодня… Дякую!
Ще, дякую моїм батькам – Мамі та Татові, за те, що вчасно розгледіли в мені завдатки впертості, працьовитості та стійкості спортсменки і привели мене у фігурне катання, хоча обидва були гімнастами. А моя Бабуся підхопила мої бажання та допомогла втілити і свої мрії про мене, і мої мрії – у життя. Як часто, дивлячись по телевізору виступи наших найкращих фігуристів СРСР, вона казала: «Так і наша Світланка навчиться кататися!». І я дуже намагалася цьому відповідати.
Але найбільше, я дякую своїм тренерам Школи вищої спортивної майстерності (ШВСМ) міста Харкова, які навчили мене кататися, працювати, намагатися стати кращою, сильнішою. Це Лідія Михайлівна Рачинська, Шторх Орест Всеволодович, хореографи – Сатуновський Михайло Львович, Гузовська Галина Олександрівна. Вони були першими моїми тренерами.
А найулюбленішими та найвірнішими залишилися мій тренер Лев Семен Павлович та хореограф Костіна Олена Олександрівна. З ними я прожила, тренуючись близько 10 років свого юнацького життя. Вони мене зробили справжньою фігуристкою, членом юнацької збірної команди України. З цими людьми розпочалася моя творчість у фігурному катанні, яка продовжується і сьогодні. Дякую Вам, МОЇ ДОРОГІ, за терпіння і Вашу любов до мене, тому, що я була впертим, часом нестерпним і примхливим дівчиськом, а Ви зуміли ці якості обернути мені на користь.
І, нарешті, я дякую своїй родині: моєму чоловіку – Станіславу, моїм дітям – Яні та Дімі, за підтримку та розуміння, коли я вирішила знову повернутися до ФІГУРНОГО КАТАННЯ після довгої перерви.
Дякую також тим людям, які так чи інакше вплинули на моє життя, які мене підтримували чи засуджували за ті чи інші дії. Все це мене вчило, адже як сказав Корнеліус Феркерк: “Падаючи і встаючи – ти ростеш”.
Тепер я знову на СВОЄМ ШЛЯХУ, займаюся своєю УЛЮБЛЕНОЮ СПРАВОЮ, причому так, як я вважаю за потрібне, на основі тих знань, які я отримала – тренуючись, навчаючись в інституті, працюючи тренером, адже «справжня радість життя – приносити користь задля досягнення тієї мети, яку ти визнав гідною…» (Бернард Шоу)